Щоранку,  тілько-но  ввімкну,
                Мені  кричить  заставку  гучномовець,
                І  чую я  мелодію  сумну –
                «Реве  та  стогне.» То  Тараса  слово.

                Крізь  два  століття,  крізь  буремні  громи,
                Крізь  те  безглуздя  революцій, зрад  і  кривд
                Все  стогне  та  реве  наш  Дніпр  широкий,
                Неначе  не  діждеться  скреслих  криг.

                Та  сподіваюсь:  треті  півні  проспівають
                Зорю  щасливої  весняної  доби,
                І  вітер  не  зігне  і  не  зламає
                Тендітної  високої  верби.

                І  вийде  місяць  із-за  хмари,
                Човну  висвітлюючи   шлях.
                І  зникнуть,  мов  страшні  примари,
                Сичі  в  пробуджених  гаях.

Лютий 2012 року                            Йосип  Спектор