Над Дніпром
Щоранку, тілько-но ввімкну,
Мені кричить заставку гучномовець,
І чую я мелодію сумну –
«Реве та стогне.» То Тараса слово.
Крізь два століття, крізь буремні громи,
Крізь те безглуздя революцій, зрад і кривд
Все стогне та реве наш Дніпр широкий,
Неначе не діждеться скреслих криг.
Та сподіваюсь: треті півні проспівають
Зорю щасливої весняної доби,
І вітер не зігне і не зламає
Тендітної високої верби.
І вийде місяць із-за хмари,
Човну висвітлюючи шлях.
І зникнуть, мов страшні примари,
Сичі в пробуджених гаях.
Лютий 2012 року Йосип Спектор